Олександр Петрович Довженко (1894-1956) — режисер, письменник, драматург, кінооператор

Олександр Петрович Довженко (1894-1956) — режисер, письменник, драматург, кінооператор

Олександр Петрович Довженко (1894-1956) — радянський кінорежисер, український письменник, кінодраматург, кінооператор. Народний артист РРФСР (1950). Лауреат Ленінської (1959, посмертно) і двох Сталінських премій (1941, 1949).

Олександр Довженко народився 29 серпня 1894 року в багатодітній селянській сім’ї на хуторі В’юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії (нині в районі селища міського типу Сосниця, одного з районних центрів Чернігівської області). Навчався в Сосницькій початковій школі, а потім в початковому училищі. Навчався успішно, з дитинства відрізнявся широтою інтересів.

У 1914 році Довженко закінчив Глухівський педагогічний інститут і був направлений в Житомирське початкове училище, де викладав природознавство, географію, фізику, історію й малювання.

В 1917 році переїжджає в Кмев і вчиться в Київському комерційному інституті (нині Київський національний економічний університет) на економічному факультеті.

У цей час Довженко на деякий час стає активістом українського національно-визвольного руху. Повалення самодержавства в Російській імперії було їм зустріте з радістю «собаки, що зірвався з ланцюга». Але згодом, переглянувши свої юнацькі гарячі пориви, Довженко назве їх осліпленням людей, «що вийшли з погреба» — адже тоді він не мав «нормальної, здорової політичної освіти, ані найменшої уяви про боротьбу класів та партій».

В роки громадянської війни Довженко служив добровольцем в армії Української Народної Республіки. Як свідчить земляк Довженка інженер Петро Шох, Довженко разом із ним був 1918 року вояком 3-го Сердюцкого полку української армії. Це ж підтверджує і сестра першої дружини Олександра Довженка, згадуючи, «як заходив до них Довженко в сірій шапці зі шликом наприкінці 1917-го й на початку 1918 року, належав до куреня Чорних гайдамаків, що брали участь у штурмі київського «Арсеналу». Ці події згодом, через 11 років, Довженко зобразить у своєму фільмі «Арсенал», але вже оцінюючи їх «з іншого боку барикади».

Після встановлення на Україні радянської влади та за сприяння лівацького соціал-революційного руху «боротьбистів» Довженко займає різні управлінські посади: спочатку секретаря Київського губернського відділу народної освіти, згодом комісара Театру ім. Тараса Шевченка, завідувача відділу мистецтв у Києві.

В 1923 році Олександр Довженко оселяється у Харкові, тодішній офіційній столиці України. Одразу опиняється у товаристві українських літературних романтиків та письменників-футуристів, працює як художник-ілюстратор у редакції газети «Вісті ВУЦВК» та як художник-карикатурист під псевдонімом «Сашко», а також стає відомим як ілюстратор книг, зокрема «Голубих ешелонів» Петра Панча. Його влучні карикатури і дружні шаржі за підписом «Сашко» часто з’являлися в інших виданнях.

Активна творча діяльність поступово привела майбутнього режисера до участі в перших радянських кінопроектах. Не маючи ні досвіду, ні освіти в новій області, Довженко почав працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ, а в 1925 році він вже дебютував як стажер у творчій групі агитфильма «Червона Армія».

З тієї пори Довженко «захворів» кінематографом. Режисура починає цікавити його під час роботи в кіногрупі Арнольда Кордюма при постановці картини «За лісом» (про класову боротьбу на селі). Також Довженко пише сценарій для дітей «Вася-реформатор». Юрій Яновський, який у той час працював у ВУФКУ в Одесі, відкинув цей сценарій, але після схвалення московською комісією сценарій запускають у виробництво. Фауст Лопатинський, який здійснював постановку, несподівано відходить від зйомок і на пропозицію Павла Нечеса 1926 року Довженко виїхав до Одеси закінчувати фільм, де влаштовується режисером на кінофабриці. Перемикаючись на кіно, Довженко планував присвятити себе, як він тоді думав, виключно жанру комічних і комедійних фільмів.

На зйомках «Васі-реформатора» Довженко, який не мав досвіду і не володів технікою, створює інцидент за інцидентом. Він змушений піти з майданчика, залишаючи оператора Йосипа Рону самого закінчувати фільм. На зйомках цього фільму та іншого під назвою «Ягідка кохання» він знайомиться з оператором Данилом Демуцким, з яким згодом буде працювати ще над багатьма фільмами, створивши славетний тандем українського кіно.

Олександр Довженко вперше заявив про себе як про цікавого та самобутнього майстра після зйомки картини «Звенигора» (1928), де він у незвичайній манері поєднав революційний епос, сатиру і лірику.

Тематика ранніх творів Довженка тісно пов’язана з революційним пафосом і становленням радянського кіно. Полонений багатством художніх можливостей кінематографічної мови, Довженко стає полум’яним трибуном пролетарської революції. Так, в основі сюжету фільму «Арсенал» — повстання робітників київського заводу, «Аероград» розповідає про захист східних рубежів СРСР від ворогів революції. У перших фільмах майстра глядач міг спостерігати змішання багатьох жанрів: сатири, гротеску, казки і революційного епосу.

У 1930 році Довженко зняв один зі своїх найвідоміших фільмів «Земля», який отримав визнання як в СРСР, так і за кордоном. Новаторською мовою кіно режисер розповів про боротьбу за колективізацію, про соціальні процеси, які ламали підвалини селянського життя.

Етапними роботами стали фільми «Іван» (1932), «Аероград» (1935), «Щорс» (1939). Під час роботи над картиною «Іван» Довженка зближується зі Сталіним. Вони переписуються, глава країни часто приймає режисера у себе. Картина «Щорс» (1939) була знята за прямою вказівкою Сталіна, який безпосередньо втручався в процес створення фільму. У 1934 році Довженко залишає Україну і переїжджає в Москву,

З кінця 1930-х років Довженко все більше часу приділяє літературі і підготовці сценаріїв до майбутніх картин.

У роки Великої вітчизняної війни зняв кілька документальних фільмів, писав публіцистичні статті та нариси. Створений в 1943 році сценарій до фільму «Україна в огні», після обговорення в Політбюро ЦК ВКП (б), отримав украй негативну оцінку Сталіна і не був прийнятий до виробництва.

Поетична картина «Життя в цвіту», яку Довженко задумав ще в 1944 році, на догоду ідеологічним принципам була перероблена у фільм «Мічурін». Фільм нескінченно змінювався і перемонтовувався в спробах задовольнити вимоги цензури. На думку деяких критиків, в результаті вийшла зовсім безпорадна робота, яка не містить нічого, окрім пропагандистського пафосу. Інші ж критики стверджують, що, незважаючи на переробки на догоду ідеології, фільм таки вийшов талановитим і став подією в радянському кінематографі.

Ще більш сумна доля спіткала останню роботу Довженка – фільм «Прощавай, Америко!», який був задуманий як агітаційний памфлет за мотивами книги Аннабели Бюкар – політичної біженки із США в СРСР. Довженко кілька разів переробляв і перемонтував картину, намагаючись зняти ідеологічно правильну роботу. Але коли фільм був майже готовий, режисер отримав розпорядження з Кремля припинити зйомки. Фільм залишився незакінченим. «Прощай, Америко!» пролежав у архіві 46 років і тільки в 1995 році потрапив на екрани.

Режисерська фільмографія

1926 — Ягідка кохання
1926 — Вася-реформатор (картина загублена)
1927 — Сумка дипкур’єра
1928 — Звенигора
1929 — Арсенал
1930 — Земля
1932 — Іван
1935 — Аероград
1939 — Щорс
1940 — Буковина — земля українська (документальний)
1940 — Звільнення (документальний)
1943 — Битва за нашу Радянську Україну (документальний)
1944 — Перемога на Правобережній Україні (документальний)
1948 — Мічурін
1951 — Прощай, Америко!

Сценарії

1926 — Ягідка кохання
1939 — Буковина, земля Українська
1940 — Звільнення
1943 — Битва за нашу Радянську Україну
1945 — Рідна Країна
1945 — Перемога на Правобережній Україні
1958 — Поема про море
1960 — Повість полум’яних літ
1965 — Зачарована Десна

Літературні твори

«Воля до життя»
«Зачарована Десна» (кіноповість)
«Земля» (сценарій втрачений, спогади про сценарій і фільм)
«Мати»
«Ніч перед боєм»
«Повість полум’яних літ»
«Нащадки запорожців» (драматична поема)
«Україна у вогні» (кіноповість)
«Поема про море (кіноповість)
«Антарктида» (кіноповість)
«Життя в цвіту» (п’єса)
Щоденник 1941-56 років.

Роботи Довженка в передвоєнний період, в області документального кіно дозволяють віднести його до основположників військової кинопублицистики. Побудова композиції, чітке опрацювання кожного кадру — особливості робіт Довженка як зрілого майстра. Ідеологія у них йде на другий план, витісняється вічними цінностями. На відміну від динамічної манери Ейзенштейна, камера Довженка дещо статична і кадри нагадують фотографію. Сміливість сценарних рішень, природність зміни сцен, відсутність склеювань і переходів дивувала навіть маститих сучасників режисера.

В останні роки життя Довженко був зайнятий педагогічною роботою — викладав у Всесоюзному державному інституті кіно. Продовжував працювати над сценаріями майбутніх картин.

Олександр Петрович Довженко помер 25 листопада 1956 року. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі.

Зберегти у PDFРоздрукувати