Граф Василь Васильович Орлов-Денисов – командир Лейб-гвардії Козачого полку

Василь Васильович Орлов-Денисов

Василь Васильович Орлов-Денисов (8 вересня 1775 – 24 січня 1843) – син Василя Петровича Орлова, отамана Війська Донського і онук (по матері) першого графа з козаків генерала від кавалерії Ф.П.Денисова. На честь заслуг діда 26 квітня 1801 отримав приставку до прізвища і став йменуватися Орлов-Денисов.

Військову службу розпочав 4 січня 1789 козаком, 4 жовтня того ж року отримав чин сотника. 3 липня 1799 року – полковник. У 1807 році уперше взяв участь у бойових діях проти французів при Гутштадте і Гейльсберзі, за які був  нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу. 12 грудня возведений в генерал-майори. У 1808 році призначений командиром Лейб-гвардійського Козачого полку, на чолі якого воював зі шведами в 1808-1809 роках.

31 січня 1811 року граф Орлов-Денисов удостоєний звання генерал-ад`ютанта. У 1812 році знаходився в ар’єргарді і був контужений. У бою при Лубині вдало командував 1-м кавалерійським корпусом.

У Бородінській битві, під час рейду кавалерії М. І.Платова і Ф.П.Уварова, очолював першу атаку трьох кінних полків на піхоту супротивника.

У битві при Тарутині начальствував першою колоною. Плодами раптової атаки його кінноти стали усі захоплені цього дня російські трофеї (нагороджений орденом Св. Георгия 3-го класу).

Брав участь у боях під Малоярославцем, Гжатськом, Красним, Вильною. На чолі леткого партизанського загону у складі 6 козачих, Ніжинського драгунського полку і 4 гармат донської кінної артилерії брав участь у бою під Ляхово.

У 1813-1814 роках Орлов-Денисов командував конвоєм Імператора Олександра I і знаходився при нім під Люценом, Бауценом, Дрезденом, Кульмом. 15 вересня 1813 року отримав чин генерал-лейтенанта. Відзначився в Лейпцігській битві, де ударив з козаками у фланг ворожим кавалерійським угрупуванням, що прагнули прорвати центр російської армії.

У 1824 році граф призначений командиром 5-го резервного кавалерійського корпусу, 22 серпня 1826 року отримав звання  генерала від кавалерії. У 1827 році залишив службу, але, коли була оголошена війна Туреччині, знову поступив у військо.

У 1841 році Василь Васильович оселяється у Харькові, де й помер наступного року. При похоронній відправі в Успенському соборі надгробне слово вимовив єпископ Харківський і Ахтирський Інокентій. Похований Василь Васильович був у храмі Покровского монастиря. У жовтні 1911 року йпрах генерала-кавалериста було перенесено в усипальню Військового собору в Новочеркаську.

Зберегти у PDFРоздрукувати