Георгій (Єгор, Д`єрдь) Арсеньович Еммануель – за походженням «з угорських дворян сербської нації» – народився в угорському містечку Вершец в області Темеш (Трансільванія) 2 квітня 1775 року. Майбутній генерал вже в 13 років “понюхав пороху”, коли обороняв своє містечко від турок. У 16 років вступив до австрійської армії і незабаром опинився на фронті. В одному з боїв, хоробро б’ючись, був важко поранений і лише дивом вижив. За проявлену мужність отримав звання капрала і був нагороджений золотою медаллю витязя. У 1794 р. був зарахований до гвардії угорських охоронців при імператорському палаці у Відні, де прослужив до 1797 року, а потім відправився в Росію.

Службу Російському Імператорові Георгій Еммануель розпочав з 1798 року, коли був прийнятий в Лейб-гвардії Гусарський полк штабс-ротмістром. Брав участь у боях проти французів в кампаніях 1805-1807 років. 6 січня 1809 року Отримав чин полковника і був призначений шефом Київського драгунського полку.

У Вітчизняну війну 1812 року Еммануель командував 2-ю бригадою (Київський і Новоросійський драгунські полки) 4-го резервного кавалерійського корпусу, знаходився в ар’єргарді 2-ої Західної армії, брав участь у боях при Мірі (нагороджений орденом Св. Владимира 3-ої ст.), Новоселах, Салтановці. Відзначився при Бородині, в Шевардинському бою, в ході якого був поранений в груди. Нагороджений 23 грудня 1812 року орденом Св. Георгія 4-го кл. № 1109 (з Наказу: “В воздаяние ревностной службы и отличия, оказанного в сражении против французских войск 1812 года августа 26 при Бородине, где мужественно атаковал неприятельскую кавалерийскую колонну, подкрепленную пехотой и покушавшуюся остановить батарею конной артиллерии, причем и ранен пулею в грудь”).

Після поранення знаходився на лікуванні у Володимирі. Повернувся до полку у вересні 1812 року в Тарутинський табір. Брав участь в Малоярославецькій битві і в справі при Вязьмі. 26 грудня 1812 року проізведений в генерал-майори. У 1813 році знаходився при блокаді Модлина і Глогау, потім командував окремим загоном, кавалерією авангарду корпусу військ генерала О.Ф.Ланжерона Сілезькій армії, брав участь в ар’єргардних справах і битвах під Люценом, Бишофсверде, Бауценом, Кацбахом, Левенбергом, Лейпцігом. Нагороджений 17 серпня 1813 року орденом Св. Георгия 3-го класу № 315 (з Наказу: “В воздаяние отличной храбрости и мужества, оказанных в сражении против французских войск 8-го августа при Левенберге”).

Потім знаходився при блокаді Касселя і Майнца. У 1814 році генерал-майор Еммануель відрізнився у бою під Реймсом. За узяття Парижу отримав 27 березня того ж року чин генерал-лейтенанта (із старшинством від 18 березня 1814 року).

Після повернення в Росію був призначений командиром 4-ої драгунської дивізії. З 25 червня 1825 року – командувач військами на Кавказькій лінії і начальник Кавказької області, де частиною мирними засобами, а частиною силою зброї результативно сприяв впровадженню спокою між горцями.

У російсько-турецькій війні 1828-1829 років “за посилені праці по підкоренню і заспокоєнню Кавказу” в липні 1828 року проізведений в звання генерала від кавалерії. Генерал Эммануэль своїми експедиціями за Кубань сприяв успіху в облозі Анапи. Подальші роки провів у безперервних військових діях проти горців.

Під час служби на Кавказі генерал Еммануель організував першу науково-дослідницьку експедицію на Ельбрус. Це було в 1829 р. До цього нога людини не вступала на цю вершину. У складі експедиції знаходилися чотири російські академіки і угорський мандрівник Янош Бешше. За організацію і проведення цієї експедиції генералові Еммануєлю було присвоєне звання Почесного члену Російської Імператорської Академії Наук. Окрім цього, підкорення Ельбрусу значно зміцнювало авторитет Росії в очах горців.

У 1831 році в бою проти Кази-Мулли під фортецею Внезапною генерал Эммануэль отримав сьоме, найважче поранення в груди, після якого оправитися він вже не зміг, вийшов у відставку і оселився у своєму маєтку в Єлизаветграді, поблизу міста Миколаєва, де 14-го січня 1837 р. відійшов до Господа.