Микола Михайлович Амосов (1913-2002) – видатний хірург, вчений-медик, кібернетик

6Микола Михайлович Амосов (1913-2002) - видатний хірург, вчений-медик, кібернетик

Микола Михайлович Амосов (6 грудня 1913, село Вільхове поблизу міста Череповець, Череповецький повіт, Новгородська губернія, Російська імперія — 12 грудня 2002 року, Київ, Україна) — український радянський торакальний хірург, вчений-медик, кібернетик, літератор.  Автор новаторських методик в кардіології та торакальній хірургії, автор системного підходу до здоров’я («метод обмежень і навантажень»), дискусійних робіт з геронтології, проблем штучного інтелекту і раціонального планування суспільного життя («соціальної інженерії»). Доктор медичних наук (1953). Академік АН УРСР (1969) і Національної Академії Наук України, Герой Соціалістичної Праці (1973).

Микола Амосов ародився в російській селянській родині, в селі Вільхове Череповецького повіту Новгородської губернії поблизу міста Череповець(нині село знаходиться на дні Рибінського водосховища на території Вологодської області). З 12 до 18 років навчався в Череповці, в школі, потім в механічному технікумі, закінчив його і став механіком. Восени 1932 року почав працювати в Архангельську начальником зміни робітників на електростанції при великому лісопильному заводі — новобудові першої п’ятирічки.

У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті, а в 1935 році вступив до Архангельського медичного інституту, який закінчив з відзнакою в 1939 році. Хотів займатися фізіологією, але вільні місця в аспірантурі були лише в хірургії. Паралельно навчався в Заочному індустріальному інституті і в 1940 році також отримав диплом інженера з відзнакою.

Під час Великої Вітчизняної війни служив хірургом в маленькому, зі штатом у п’ять лікарів, пересувному польовому госпіталі, через який пройшло понад 40000 поранених, провів близько 4000 операцій.

У 1947 році Амосов став і головним хірургом Брянської області. Одночасно викладав у фельдшерській школі (нині Брянський медичний коледж імені академіка М.М.Амосова).

У березні 1953 захистив докторську дисертацію і очолив кафедру в Київському медичному інституті. У 1960 році очолив відділ біокібернетики Інституту кібернетики Академії наук України.

17 січня 1963 року провів перше в СРСР протезування мітрального клапана серця.

У 1960-х — на початку 1970-х років Амосов, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від хвороби, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції як в санаторії, так і в Старокримської міської лікарні.

У 1968 році Микола Амосов був призначений на посаду заступника директора з науки Київського науково-дослідного інституту туберкульозу та грудної хірургії. Одночасно він очолював кафедру грудної хірургії Інституту удосконалення лікарів (1955-1970).
З 1983 року — директор Інституту серцево-судинної хірургії.

Обирався депутатом Ради Союзу Верховної Ради СРСР 6-9-го скликань (1962-1979) від Київської області. У Верховну Раду 9 скликання обраний від Київсько-Московського виборчого округу № 490 Київської області; член Комісії з охорони здоров’я і соціального забезпечення Ради Союзу. Народний депутат СРСР (1989-1991).

Академік АН УРСР Микола Амосов є автором близько двадцяти пізнавальних науково-популярних книг, серед яких найбільш відомі «Мысли и сердце» (1964), «Записки из будущего» (1965), «Искусственный разум» (1969), «Автоматы и разумное поведение» (1973), «Алгоритмы разума» (1979), «Преодоление старости» (1996), «Размышления» (2000).

Микола Михайлович Амосов помер 12 грудня 2002 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Зберегти у PDFРоздрукувати