Іван Васильович Миколайчук (1941-1987). Видатний кіноактор, режисер, сценарист, композитор

Іван Васильович Миколайчук (1941-1987). Видатний кіноактор, режисер, сценарист, композитор

Іван Васильович Миколайчук — український кіноактор, кінорежисер, сценарист, композитор. 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи. Заслужений артист УРСР (1968). Лауреат премії Ленінського комсомолу України імені М.О.Островського (1967) та Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка (1988).

Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року у селі Чортория Кіцманського району, Чернівецької області. З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі.Закінчив середню школу в с. Брусниця]. У 1957 році закінчив Чернівецьке музичне училище. У 1961 — закінчив театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської.

З 1963 по 1965 рік — навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).В кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом. У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером.

1970-х років у СРСР почалися гоніння на діячів української культури. Івана Миколайчука звинуватили у «націоналізмі». Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію з цього приводу в різних інстанціях.

«Тіні забутих предків» на довший час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. І.Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон ХХ».

У 1983 році Іван Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

Іван Васильович Миколайчук помер 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Про життя та творчий шлях Івана Миколайчука знято декілька фільмів — «Іван Миколайчук. Тризна» (документальний, режисер Василь Вітер, 1989), «Іван Миколайчук. Посвята» (реж. А. Сирих, автор сцен. Л. Лемешева, 1998), «Іван Миколайчук. Книга життя» (документальний, студія «Степ»; автори: Т. Ткаченко, В. Ілащук; режисери: С. Сотников, А. Білан; 2 серії), «Іван Миколайчук. 25 років кохання» (документальний, продюсерський центр «Закрита зона»; автор Н. Фіцич, режисер Сергій Цимбал, 2007).

Фільмографія

Кіноактор

1964 — Сон — Тарас Шевченко
1964 — Тіні забутих предків — Іван Палійчук
1965 — Гадюка — білогвардієць Брикін
1966 — Бур’ян — Давид Мотузка
1967 — Дві смерті
1967 — Київські мелодії — композитор
1967 — Анничка — Роман Дерич, наречений Аннички
1967 — Кам’яний хрест — Микола
1967 — Розвідники — Віктор Курганів
1968 — 1969 — Звільнення — Савчук, сержант
1968 — На Київському напрямку
1968 — Помилка Оноре де Бальзака — Левко, кріпак
1970 — Комісари — Григорій Громов
1970 — Білий птах з чорною ознакою — Петро Дзвонарь, старший син, комуніст
1971 — Йду до тебе
1971 — Лада з країни Берендеїв — Рей
1971 — Захар Беркут — Любомир
1972 — Наперекір всьому — Иоко
1972 — Пропала грамота — Козак Василь
1973 — Повість про жінку — письменник
1973 — Коли людина посміхнувся — Олексій
1973 — Про Вітю, про Машу і морську піхоту — Вакула
1974 — Марина — диригент
1975 — Хвилі Чорного моря — Терентій, старший брат Гаврика
1975 — Канал — Зайченко
1976 — Тривожний місяць вересень — Гнат, юродивий-німий
1978 — Море — Симохин
1978 — Спокута чужих гріхів — Русин
1978 — Під сузір’ям Близнюків
1979 — Вавилон XX — Фабіан
1981 — Лісова пісня. Мавка — Лісовик, Дядько Лев
1981 — Така пізня, така тепла осінь — Григор Корчак
1982 — Повернення Батерфляй — Антон Крушельницький
1983 — Легенда про княгиню Ольгу — князь Володимир Червоне Сонечко
1983 — Миргород і його мешканці — Курочка
1986 — Жменяки
1986 — На вістрі меча — генерал Турчин

Сценарист

1970 — Білий птах з чорною ознакою
1974 — Мріяти і жити
1977 — Бірюк
1978 — Під сузір’ям Близнюків
1979 — Вавилон XX
1981 — Така пізня, така тепла осінь
1986 — І в звуках пам’ять відгукнеться…
1989 — Небилиці про Івана

Режисер

1979 — Вавилон XX
1981 — Така пізня, така тепла осінь

Композитор

1970 — Білий птах з чорною ознакою
1979 — Вавилон XX