Людмила Михайлівна Павличенко (1916-1974) – снайпер 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії, майор, Герой Радянського Союзу (1943). Найрезультативніша жінка-снайпер у світовій історії, що мала на своєму рахунку 309 підтверджених смертельних попадань в солдатів і офіцерів німецько-фашистських військ.
Людмила Павличенко народилася 12 липня 1916 року в місті Біла Церква Київської губернії (нині це Київська область України). До 14 років навчалася в школі № 3, потім сім’я переїхала до Києва. Після закінчення дев’ятого класу працювала шліфовальщіцей на київському заводі «Арсенал» і одночасно вчилася в десятому класі, завершуючи загальну середню освіту. У 1937 році вступила на історичний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Студенткою займалася планерним і стрілецькою видами спорту.
Вона приїхала з Києва в Одесу, щоб тут закінчити свою дипломну роботу про Богдана Хмельницького. Працювала в міській науковій бібліотеці. Тут Людмилу і застала Велика Вітчизняна війна …
З перших днів війни Людмила Павличенко вступає добровольцем до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА) і йде на фронт в званні рядового (тоді писали «червоноармієць»). У серпні того ж року вона вже єфрейтор, у вересні – молодший сержант, в жовтні – сержант, на початку листопада – старший сержант і командир взводу.
Своє перше бойове хрещення отримала під Одесою. Тут в одному з боїв загинув командир взводу. Старший сержант Павличенко прийняла командування. Вона кинулася до кулемета, але поруч розірвався ворожий снаряд, і її контузило. Однак вона залишилася в рядах захисників міста.
Свою першу снайперську гвинтівку Людмила Павличенко отримала від генерал-майора Петрова за 100 знищених ворогів у вересні 1941 року. То була снайперська гвинтівка Токарєва (СВТ-40), яка використовувалася в нашій армії ще в ході Фінської війни і була взята на озброєння під час Другої світової. Випускали самозарядну гвинтівку Токарєва аж до 1945 року. Загальна кількість СВТ-40 склала близько півтора мільйонів штук, включаючи близько 50 000 у варіанті снайперської гвинтівки. Довжина снайперської СВТ-40 – 1226 мм, маса – 3.85 кг, калібр – 7,62 мм. Гвинтівка мала магазин на 10 патронів і дальність прицільної стрільби – 1,5 км.
У боях під Одесою Людмила продовжувала мстити агресору, у тому числі і за свого бойового товариша Льоню Куценко, який разом з нею прийшов в прославлену 25-ту стрілецьку дивізію імені Чапаєва. Під час мінометного обстрілу Куценко був важко поранений – осколком йому відірвало руку. Людмила витягла свого друга з-під обстрілу, але в госпіталі Леонід Куценко помер.
У жовтні 1941 року Приморська армія була перекинута до Криму. 250 днів і ночей вона, у взаємодії з Чорноморським флотом героїчно билася з переважаючими силами ворога, захищала Севастополь.
Кожен день о 3 годині ранку Людмила Павличенко зазвичай виходила в засідку. Вона то годинами лежала на мокрій, вологій землі, то ховалася від сонця, щоб не побачив ворог. Часто бувало: щоб вистрілити напевно, їй треба було чекати день, а то і два. Але дівчина, мужній воїн, вміла це робити. Вона вміла терпіти, вміла стріляти влучно, вміла маскуватися, вивчала звички ворога. І рахунок знищених нею фашистів весь час зростав…
При обороні Севастополя у Людмили було вже дві гвинтівки (як вона сама говорила – робоча і парадна). У Севастополі, ведучи полювання на фашистів в лісі, Павличенко не використовувала СВТ-40 через особливості цієї зброї (сильна дульна спалах, гучний звук пострілу), а працювала з гвинтівкою Мосіна.
Гвинтівка Мосіна – 7,62-мм (трьохлінійка) – магазинна гвинтівка, прийнята на озброєння Російської Імператорської армії в 1891 році. Активно використовувалася в період з 1891 до кінця Другої світової війни, в цей період багато разів модернізувалася. Відмінними рисами цієї зброї були хороша балістика і висока потужність патрону, висока надійність, безвідмовність дії механізмів в будь-яких умовах, зносостійкість і довговічність (на Україні, наприклад, ці гвинтівки ще й досі перебувають на озброєнні Державної служби охорони).
У боях під Севастополем часто снайпери полювали за снайперами. Навесні 1942 року нашим бійцям дуже сильно дошкуляв німецький снайпер, який вже вбив двох однополчан Людмили. Тоді полювати на фашиста пішла Павличенко. Перечекавши сиру і туманну ніч, вона була винагороджена тим, що на мить випередила свого суперника – і поклала його. Люда підповзла до тіла і вийняла з кишені снайперську книжку. Поруч з назвами французьких міст стояли цифри. Понад 400 французів і англійців пали від руки знищеного гітлерівця. Його бойовий рахунок був відкритий в Європі ще в 1940 році. До Севастополя німецького снайпера перекинули на початку 42-го, і прокреслена тушшю цифра «100» відносилася вже до загиблих бійців Червоної армії.
До літа 1942 року на рахунку Людмили Павличенко було вже 309 знищених гітлерівських солдатів і офіцерів (в тому числі 36 снайперів супротивника). Крім того за період оборонних боїв вона змогла навчити безліч радянських снайперів.
У червні 1942 року Людмила була поранена. Незабаром її відкликали з передової і направили з делегацією в Канаду, Сполучені Штати Америки та до Великої Британії. Метою поїздки було зміцнення взімного довіри між союзниками по антигітлерівській коаліції і стимулювання союзників до відкриття другого фронту в Європі. В ході цієї місії Людмила Павличенко була на прийомі у Президента Сполучених Штатів Франкліна Рузвельта, потім прийняла пропозицію Елеонори Рузвельт, яка запросила Людмилу в поїздку по країні.
Турне Павличенко користувалося незмінним успіхом у американської публіки, яка повсюдно з великою помпою, як кінозірку, зустрічала «дівчину-снайпера, російську героїню». Людмила побувала у Вашингтоні, Нью-Йорку, Чикаго, Міннеаполісі, Денвері, Сіетлі, Сан-Франциско – виступала перед Міжнародною студентською асамблеєю, перед Конгресом промислових організацій (CIO), але багатьом особливо запам’яталося її виступ в Чикаго: «Джентльмени, мені двадцять п’ять років. На фронті я вже встигла знищити триста дев’ять фашистських загарбників. Чи не здається вам, джентльмени, що ви занадто довго ховаєтеся за моєю спиною ?!»
У США Людмилі подарували кольт («великий зрівнювач», американський символ рівноправності), а в Канаді – вінчестер (він виставлений в Центральному музеї Збройних Сил Російської Федерації). У Голлівуді вона зустрілася з легендою свого часу – Чарлі Чапліном. Популярний американський співак Вуді Гатрі написав про неї пісню Miss Pavlichenko.
Як в США, так і в Англії поїздка делегації радянської молоді мала дуже великий резонанс. У делегатів відбулися зустрічі з Уїнстоном Черчиллем і з Шарлем де Голлем. Наші посланці гідно несли свою високу місію. Виступи делегатів були сповнені впевненості у перемозі над фашизмом. Народ, який виховав таку молодь, перемогти неможливо – була одностайна думка англійців …
Після повернення на Батьківщину майор Павличенко служила інструктором в снайперської школі «Постріл».
25 жовтня 1943 року 27-річна Людмила Павличенко стала Героєм Радянського Союзу і першої жінкою снайпером, якій це звання було присвоєно за життя.
Після війни, в 1945 році, Людмила Павличенко закінчила Київський університет. З 1945 по 1953 рік була науковим співробітником Головного штабу ВМФ СРСР. Пізніше вела роботу в Радянському комітеті ветеранів війни. У 1958 році були видані мемуари жінки-снайпера «Героїчна бувальщина: Оборона Севастополя 1941-1942 рр.»
Померла Людмила Михайлівна Павличенко 27 жовтня 1974 року в Москві. Похована на Новодівичому цвинтарі.
Іменем Людмили Павличенко було названо судно Міністерства рибного господарства СРСР, також на честь Людмили Михайлівни названі вулиці в містах Севастополь і Біла Церква.