Святий сповідник Іван (Іоанн) Руський народився в кінці XVII століття в Малоросії, на землях Війська Запорозького, і виховувався у побожності й любові до Церкви Божої. По досягненні зрілого віку він був призваний на військову службу, служив простим солдатом в армії Російського Імператора Петра Першого і брав участь у російсько-турецькій війні.

Під час Прутського походу 1711 року Іван разом з іншими воїнами був узятий у полон татарами, які продали його начальнику турецької кінноти. Той привіз російського полоненого до себе на батьківщину, в Малу Азію, в селище Прокопій (по-турецьки Ургюп). Полонених вояків-християн турки намагалися навернути в мусульманство: одних вмовляннями і спокусами, інших, більш стійких, били і мучили. Святий Іоанн не спокусився обіцяними земними благами і мужньо переносив жорстокості, приниження і побої. Його часто мучив господар в надії, що його раб прийме мусульманство. Однак святий Іоанн рішуче противився волі свого пана і відповідав: «Ні погрозами, ні обіцянками багатства і насолод ти не зможеш відхилити мене від святої віри. Я народився християнином, християнином і помру». Сміливі слова і тверда віра сповідника, його безстрашність і праведне життя упокорили жорстоке серце пана. Він перестав мучити бранця, не примушував більше до зречення від християнства, а змусив тільки доглядати за худобою і утримувати в порядку стійло, у куті якого була постіль святого Іоанна.

З ранку до пізнього вечора угодник Божий служив своєму панові, сумлінно виконуючи всі його накази. В зимову холоднечу і в літню спеку, напіводягнний і босий, він виконував свої обов’язки. Інші раби нерідко знущалися з нього, бачачи його старанність. Праведний Іоанн ніколи не сердився на них, навпаки, при нагоді допомагав їм у роботі і втішав в біді. Таке щире добросердя святого припало до душі господареві і рабам. Господар став настільки довіряти праведному Іоанну і поважати за чесність і благородство, що запропонував йому жити як вільного і оселитися, де він сам побажає. Однак подвижник вирішив залишитися в приміщенні стайні, де кожну ніч міг безперешкодно подвизатися в молитовній самоті, зміцнюючись у любові до Бога і людей. Іноді він залишав свій тихий притулок і під покровом ночі приходив до храму святого великомученика Георгія, де на паперті старанно молився, приклонивши коліна. В цьому ж храмі у свята він причащався Святих Христових Таїн.

У той же час праведний Іоанн раніше служив своєму панові і, незважаючи на свою бідність, завжди допомагав нужденним і хворим і ділив з ними свою мізерну їжу.

В кінці свого важкого подвижницького життя святий Іоанн занедужав і, відчуваючи наближення смерті, покликав священика, щоб в останній раз отримати причастя. Священик, побоюючись зі Святими Дарами йти в будинок турецького начальника, вклав Їх в яблуко і безпечно передав праведному Іоанну. Прославивши Господа, Іоанн причастився Святих Христових Тайн і відійшов до Бога. Праведна кончина святого Іоанна Руського сповідника сталася 27 травня 1730 року. Коли господаря повідомили, що раб Іоанн помер, він покликав священиків і передав їм тіло святого Іоанна, які поховали його за християнським звичаєм. На поховання зібралися майже всі християни, які жили в Ургюпі, і супроводжували тіло праведника на християнське кладовище.

Через три з половиною роки священик був чудово сповіщений у сні про те, що мощі святого Івана перебувають нетлінними. Незабаром святі мощі праведника були перенесені в храм святого великомученика Георгія і покладені в спеціальній раці. Новий угодник Божий став прославлятися незліченними благодатними чудесами, слава про які поширилася у віддалені міста і селища. Віруючі християни з різних місць приходили в Ургюп для поклоніння святим мощам Іоанна Руського і отримували за його святим молитвам благодатні зцілення. Нового святого стали почитати не тільки православні християни, але і вірмени, і турки, звертаючись з молитовним проханням до руського святого: «Раб Божий, не обійди нас своєю милістю».

У 1881 році частину мощей святого Іоанна було перенесено в Руський монастир святого великомученика Пантелеймона ченцями Святої Афонської Гори, до цього чудово врятованими угодником Божим під час небезпечної подорожі. На кошти цього монастиря і жителів Ургюпа в 1886 році розпочато будівництво нового храму, так як храм святого великомученика Георгія, де перебували мощі святого Івана, занепав.

15 серпня 1898 року був освячений новий храм в ім’я святого Іоанна Руського, з благословення Вселенського патріарха Костянтина V, Кесарийским митрополитом Іоанном.

У 1924 році жителі Ургюпа (Прокопія Кесарійського), переселяючись на острів Евбею, перенесли з собою мощі святого Іоанна Руського. Кілька десятиліть мощі перебували в храмі святих рівноапостольних Костянтина і Олени в Новому Прокопиї на Евбеї, а в 1951 році перенесені в новий храм в ім’я святого Іоанна Руського, до якого стікаються тисячі паломників з усіх куточків Греції, особливо в день його пам’яті, 27 травня. Праведний Іоанн Руський широко шанується на Святій Горі Афон, особливо в Руському Пантелеимоновому монастирі.

У 1962 році за рішенням Елладської православної церкви і Грецької держави був прийнятий закон, на підставі якого було створено Товариство в ім’я святого Іоанна, були побудовані два пансіонати: один для прийому паломників, інший — для потреб Товариства. Створені два притулки для сиріт, одна богадільня в Халкіду і одна в Нео-Артаки, а також студентський гуртожиток, дитячий табір на 1000 місць та інші установи.

У місті Новоград-Волинському Житомирської області України будується перший храм Святого Іоанна Руського Житомирської Єпархії Української Православної Церкви.
У Свято-Успенській Святогірській Лаврі зводиться храм Святого Іоанна Руського з нижнім боковим вівтарем, присвячений образу Пресвятої Богородиці Дивногорській (Сицилійській).