Олексій Федорович Федоров (1901-1989). Партизанський командир. Двічі Герой Радянського Союзу

Олексій Федорович Федоров (1901-1989). Партизанський командир. Двічі Герой Радянського Союзу

Олексій Федорович Федоров – радянський державний і партійний діяч, один з керівників партизанського руху у Великій Вітчизняній війні (командир Чернігівсько-волинського партизанського з’єднання), двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944), генерал-майор (1943).

Народився 30 березня 1901 року в селі Лоцманська Кам’янка біля Катеринослава (нині частина міста Дніпро) у родині лоцмана. В 1916 році закінчив двокласне училище в Катеринославі. З 1916 по 1920 рік працював у підрядчиків Чаєва і Лякіна в Катеринославі.

У серпні 1920 року добровольцем пішов служити у Червону армію. Брав участь у Громадянській війні на боці більшовиків. Воював проти УНР. З 1920 по 1921 р. — червоноармієць 9-ї кавалерійської дивізії 34-го полку РСЧА, а з 1921 по 1924 рік — боєць 3-ї дивізії 7-го Українського полку в Катеринославі. Член ВКП(б) з липня 1927 року.

У серпні 1924 — серпні 1929 р. — будівельник-тесляр (кріпильник тунелю) на Мерефо-Херсонській залізниці в місті Катеринославі. У серпні 1929 — квітні 1930 р. — старший кріпильник тунелю на будівництві Ріонської гідроелектростанції в місті Кутаїсі. У квітні 1930 — лютому 1931 р. — секретар партійного осередку КП(б)У в селищі Мандриківка у Дніпропетровську. У лютому — листопаді 1931 р. — старший десятник, заступник начальника будівництва Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. У листопаді 1931 — квітні 1932 р. — курсант шестимісячних курсів техніків навчального комбінату управління залізничного будівництва у місті Чернігові, здобув спеціальність молодшого техніка залізничного будівництва.

У квітні 1932 — липні 1933 р. — голова Корюківської районної ради профспілок Чернігівської області. У липні 1933 — травні 1934 р. — голова Понорницької районної контрольної комісії КП(б)У — заступник секретаря Понорницького районного комітету КП(б)У Чернігівської області. У травні 1934 — січні 1936 р. — інструктор Срібнянського та Варвинського районних комітетів КП(б)У Чернігівської області. У січні 1936 — вересні 1937 р. — 2-й секретар Лосинівського районного комітету КП(б)У Чернігівської області. У вересні 1937 — квітні 1938 р. — 1-й секретар Лосинівського районного комітету КП(б)У Чернігівської області.

З 1938 року – перший секретар Чернігівського обкому КП (б) України.

З вересня 1941 року – перший секретар Чернігівського, з березня 1943 року – також Волинського підпільних обкомів партії, одночасно командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання НКВС СРСР, що діяв на Україні, в Білорусії і в Брянських лісах Росії. У ці роки розкрився талант Олексія Федорова як видатного організатора партизанської війни, одного з творців партизанської тактики. Під його керівництвом загони партизан перетворилися в з’єднання, яке здійснювало важливі бойові операції зі знищення живої сили і техніки ворога. Комісаром в його з’єднанні був Герой Радянського Союзу В. Н. Дружинін.

В роки Великої Вітчизняної війни був залишений у підпіллі, організував партизанський загін, який підпорядковувався НКВС СРСР. За даними спецслужб, до березня 1942 очолюваний О.Ф.Федоровим Чернігівський партизанський загін провів 16 боїв, убивши близько тисячі німецьких військовослужбовців, зруйнував 33 шосейних і залізничних мостів, пошкодив 5 ешелонів на залізниці, підірвав 5 складів, 2 заводи.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 року «за зразкове виконання бойових завдань» в тилу ворога, і проявлену мужність і героїзм, полковому комісарові Олексію Федоровичу Федорову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 746).

Взимку і навесні Федоров провів низку нових диверсій. Його угрупування нараховувало на той час 12 загонів. Чисельність — від 3500 до 5400 бійців.

Радянські партизані зі з’єднання Олексія Федорова вночі 27 лютого 1943 року напали на окупаційний гарнізон містечка Корюківка. Планувалося визволити з в’язниці заручників, серед котрих була родина командира партизанського взводу, колишнього голови колгоспу Ф. Ступака. Відповідальність за дії партизанів і підпільників нацисти поклали на цивільне населення, що призвело до Корюківської трагедії 1-2 березня 1943 року. В результаті каральної акції німецьких есесівців, угорських солдатів і українських поліцаїв загинуло близько 6700 чоловік.

У 1943 році — за наказом НКВС Федоров перемістив диверсійні загони на територію правобережної України і далі, на Волинь. Там федоровці проводили операції як проти німецьких окупантів так і проти колаборантів, зокрема, УПА. З наближенням лінії фронту партизани Федорова були включені до складу діючих радянських військових частин. Наприкінці березня 1944 року партизанське з’єднання, яким керував Федоров, при зустрічі з передовими частинами Червоної армії налічувало 5257 осіб.

У березні 1943 — квітні 1944 — 1-й секретар Волинського підпільного обкому КП(б)У. У квітні 1943 Федорову присвоєне військове звання генерал-майор. З 7 липня 1943 до 14 березня 1944 його партизани пошкодили 549 ешелонів з боєприпасами, пальним, технікою та продовольчими товарами, призначеними для німецько-нацистських окупантів та їхніх союзників.

З 1944 року – перший секретар Херсонського, з 1950 Ізмаїльського, з 1952 Житомирського обкомів Компартії України. У 1957-1979 роках – міністр соціального забезпечення УРСР. Член президії Радянського комітету ветеранів війни. Депутат Верховної Ради СРСР 2 і 3 скликань.

Олексій Федорович Федоров помер 9 вересня 1989 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Зберегти у PDFРоздрукувати