Євдокія Миколаївна Завалий (28 травня 1924 – 5 травня 2010 р.) – єдина жінка-командир взводу морської піхоти в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945), гвардії полковник. Кавалер чотирьох бойових орденів і майже 40 медалей.
Народилася 28 травня 1924 року в місті Новий Буг Миколаївської округи Одеської губернії. Коли Євдокії (Дусі) виповнилося 17 років, почалася Велика Вітчизняна війна. Кілька разів дівчина ходила до військкомату і просилася на фронт, але через неповноліття її в армію не брали.
25 липня 1941 року війна докотилася і до Нового Бугу. Фронт був вже недалеко. Німецька авіація піддала місто авіаційному нальоту. Скинувши бомби, літаки кулеметним вогнем розстрілювали відступаючі частини Червоної Армії. Німцями був висаджений десант. Поранених було багато. Євдокія під бомбардуванням перев’язувала поранених бійців і командирів і впросила командирів взяти її з собою в якості санітарки. Дівчина домоглася свого і через кілька днів залишила рідний селище в якості санітарки 96-го кавалерійського полку 5-ї кавалерійської дивізії 2-го кавалерійського корпусу.
13 серпня 1941 року німецькі війська наблизилися до Нового Бугу. Їх наступ стримували частини 169-ї стрілецької дивізії 18-ї армії. Вночі радянські частини за наказом командування залишили селище, і 14 серпня 1941 німці зайняли його. Під час відступу, при переправі 96-го кавполка через Дніпро в районі Хортиці, старший сержант Євдокія Завалій отримала проникаюче поранення в живіт і була відправлена до госпіталю в станицю Курганна на Кубані, де вона і отримала свою першу нагороду – орден Червоної Зірки за порятунок (будучи пораненої) життя командира десантного батальйону під авіаційним нальотом противника на залізничну станцію Курганна.
Медики хотіли її комісувати, але вона відмовилася. Після лікування була направлена в запасний полк, і, коли відбирали солдат на передову, її прийняли за чоловіка, тим більше що вона була в гімнастерці і галіфе, а в документах було записано «Завалій Євдок. Нік.». Вона нікого переконувати не стала і була направлена в 6-у десантну бригаду морської піхоти як Завалій Євдоким Миколайович. Їй вдалося зберегти свою таємницю протягом 8 місяців. Після того як під Моздоком вона взяла в полон німецького офіцера, Євдокія була направлена до відділення розвідки, командиром якого незабаром стала.
У серпні 1942 року воювала на Туапсинському напрямку під Гарячим Ключем. Підрозділ, в якому воювала Завалій, опинилося в оточенні на березі бурхливої річки. Сім діб бійці утримували свої позиції, але у них закінчувалися боєприпаси. «Євдоким» запропонував переправитися на інший берег і поповнити запас боєприпасів і продуктів в ході бою на ворожому березі. Вночі, обв’язавшися кабелем, «Євдоким» переправився через холодну річку. Зібравши патрони і гранати, що залишилися на березі, Завалій наповнила ними дві плащ-палатки, спорудила з підручних засобів пліт з кришок снарядних ящиків. Після того, як переправила боєприпаси, знову повернулася на ворожий берег, де переодяглася в німецьку форму і зайняла позицію в чагарнику біля шосе. Пропустивши колону танків, Завалій дочекалася колони вантажівок і, підпустивши їх впритул, відкрила вогонь з автомата. Матроси з протилежного берега підтримали її вогнем з протитанкової рушниці і підбили кілька вантажівок. В одній з машин виявилися хліб і консерви. Накинувши в плащ-палатку продовольство, Завалій стала перепливати річку, німці виявили її і відкрили мінометний-кулеметний вогонь, але хоробрій жінці вдалося благополучно повернутися до своїх.
В кінці 1942-початку 1943 року «Євдоким Завалій» брав участь в боях за блокування Кубанського плацдарму противника у станиці Кримська, через яку проходили основні залізничні та грунтові дороги до Тамані і Новоросійська. В одному з боїв командир роти був убитий і, побачивши розгубленість бійців, вже старшина роти Завалій підняла всіх в атаку. У цьому бою вона була важко поранена, і в госпіталі відкрився секрет про те, що «Євдоким», який 8 місяців воював разом з десантниками, – дівчина.
З огляду на бойові заслуги 18 лютого 1943 року Євдокія Завалій була відряджена на шестимісячні курси молодших лейтенантів 56-ї окремої Приморської армії в тільки що звільненій станиці Сіверська. Після закінчення цих курсів в жовтні 1943 року у званні молодшого лейтенанта була направлена в 83-у бригаду морської піхоти командиром взводу окремої роти автоматників.
У листопаді 1943 року Завалій брала участь у висадці на Керченський півострів в ході найбільшої під час Великої Вітчизняної війни Керченсько-Ельтігенської десантної операції. Зайнявши плацдарм, десантники витримали численні контратаки противника, який намагався скинути їх в море.
Наказом №: 1 / н від: 08.01.1944 року по 2-ї гвардійської Червонопрапорної Таманської стрілецької дивізії командир стрілецького взводу 6-го гвардійського стрілецького полку, гвардії молодший лейтенант Завалій нагороджена орденом Червоної Зірки за те, що в боях за станицю Кримська 27 березня 1943 року, знищивши 2-х, взяла в полон 3-х німецьких солдатів і за те, що 4 грудня, командуючи взводом, взяла висоту 71,3 Керченського району Криму, знищивши до 9 солдатів противника.
Євдокія Завалій, командуючи взводом, вбрала участь у звільненні Севастополя; штурмувала Сапун-гору (Наказом №: 410 / н від: 17.06.1944 року була нагороджена орденом Вітчизняної війни I ступеня за те, що в бою підірвала ворожий дзот разом з гарнізоном дзоту і кулеметом і, увірвавшись в траншеї противника, знищила до 10 солдатів противника і закидала гранатами станковий кулемет і 2 ротних міномета; брала участь в боях за Балаклаву, Сахарну Головку і Керч, переправлялася через Дністровський лиман, звільняла Бессарабію, воювала за звільнення Тамані, Туапсе, новоросійська, висаджувалася з десантом в румунській Констанці, болгарській Варні і Бургасі, а також в Югославії.
В ході Будапештської наступальної операції Євдокія Завалій зі своїм взводом, пройшовши через міську каналізацію з кисневими подушками, захопила бункер німецького командування.
Нагороджена орденом Червоного Прапора за 4-х денне відбиття контратак противника, знищення 1-го станкового, 1-го ручного кулемета, 1 офіцера і до 50 солдатів противника з особистої зброї та гранатами.
Зі своїм взводом Євдокія Завалій перекрила шлях до відступу німецьких танків. Десантники під її командуванням підбили 7 танків. У вересні 1945 року гвардії лейтенант Завалій нагороджена медаллю «За оборону Кавказу».
Після закінчення війни, у 1947 році, вона демобілізувалася і поїхала до Києва. «Я після війни ще довго ночами ходила в атаку. Кричала так, що сусіди лякалися. А бабуся молилася і говорила мамі: «Це нечистий дух з неї виходить!» Напевно, завдяки цим її молитвам живу досі, хоча тричі була похована». – згадувала полковник у відставці.
У Києві познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. У неї було 2 дітей, 4 онуків і 4 правнуки. Працювала директором гастроному. Вела активну роботу серед молоді. Об’їздила безліч міст, військових частин, кораблів і підводних човнів з розповідями про свій взвод морської піхоти і його участь у боях з нацистами.
У травні 2009 року брала участь в урочистостях з нагоди Дня Перемоги та 65-річчя визволення Севастополя, а восени з делегацією українських ветеранів відвідала Азербайджан. Всього в 2009 році провела понад 130 зустрічей з різними аудиторіями на Україні, в Росії, Азербайджані та Молдові.
Померла 5 травня 2010 року в Києві. Похована з військовими почестями на Байковому цвинтарі.