Василь Іванович Атрощенко – радянський вчений, хімік, викладач і педагог. Доктор технічних наук (1945). Професор (1945). Академік АН УРСР (1972). Герой Соціалістичної Праці (1971). Заслужений діяч науки УРСР (1958).
Народився 3 (16) липня 1906 року в місті Юзівка (Бахмутський повіт, Катеринославська губернія Російської Імперіі). 1920 року від тифу померла мати Василя. 14-річному хлопцеві, який уже працював учнем у механічних майстернях, довелося допомагати батькові у вихованні молодших брата та сестри. Труднощі змусили сім’ю переїхати на Смоленщину до родичів, де Василь навчився столярній справі. Через три роки він із батьком повернувся на Донбас. 1923 року Василь став працювати столяром на відновленні азотного заводу в Юзівці.
Від 1926 року Василь Іванович навчався на вечірніх дворічних професійно-технічних курсах майстрів азотної та коксохімічної промисловості. Після закінчення курсів його з посади столяра перевели на посаду лаборанта в центральну лабораторію азотно-хімічного заводу. Тоді ж юнака обрали членом заводського профспілкового комітету, де він керував роботою серед молоді.
1928 року за рекомендацією заводського комітету молодого працівника направили на навчання в Одеський вищий технікум загальної прикладної хімії.
1931 року Атрощенко закінчив Одеський хіміко-технологічний інститут. Василя Івановича залишили для роботи на кафедрі мінеральної технології як аспіранта, а потім асистента. 1932 року він опублікував першу наукову працю — «Установка для одержання окислів азоту при баштових системах виробництва сірчаної кислоти». Пропозиції автора потім було впроваджено в хімічну промисловість. 1932 року став деканом технологічного факультету Одеського хіміко-технологічного інституту. Одночасно продовжував наукові дослідження.
1935 року, за рекомендацією професора Івана Євграфовича Ададурова, Василя Івановича переведений для роботи у Харківський хіміко-технологічний інститут. До 1937 року працював асистентом кафедри технології неорганічних речовин. 1937 року успішно захистив кандидатську дисертацію «Кінетика абсорбції оксидів азоту розчинами лугів» і став доцентом кафедри. 1938 року його призначили завідувачем кафедри технології неорганічних речовин.
1941 року, коли почалася Велика Вітчизняна війна, Харківський хіміко-технологічний інститут і його кафедри за ухвалою уряду переїхали в Узбекистан — у місто Чирчик, де функціонував Чирчикський електрохімічний комбінат. Кафедра під науковим керівництвом Атрощенка енергійно включилась у роботу колективу електрохімічного комбінату, який тоді нарощував виробництво оборонної продукції, розширював і реконструював виробничі потужності.
У Чирчику пліч-о-пліч із Василем Атрощенком працювали зі своїми колективами відомі вчені, професори Борис Никанорович Тютюнников, Петро Прохорович Карпухін, Андрій Микитович Сисоєв, Віктор Іванович Конвісар, Абрам Натанович Цейтлін та інші. За плідну працю Василя Івановича Атрощенка та ще 16 співробітників нагородили Почесними грамотами Президії Верховної Ради Узбекистану.
1944 року хіміко-технологічний інститут, а разом із ним і колектив кафедри технології неорганічних речовин на чолі з Василем Атрощенком, повернулися до Харкова. Треба було все починати спочатку. Організували лабораторію для наукових досліджень і розпочали навчальний процес.
13 серпня 1946 року наказом Міністра вищої освіти СРСР Сергія Васильовича Кафтанова професора Василя Івановича Атрощенка затвердили заступником директора Харківського хіміко-технологічного інституту імені Сергія Кірова з навчальної та наукової роботи.
1961 року Василь Іванович за власним бажанням залишає адміністративну посаду проректора Харківського політехнічного інституту з наукової роботи. При цьому він зізнався, що тепер у нього з’явився час, щоб побачити, що «на небі є зірки і сяє місяць». Відтоді він міг набагато більше працювати як вчений, педагог вищої школи, вихователь молоді.
1964 року Атрощенка обрали член-кореспондентом АН УРСР.
За роки роботи на посаді завідувача кафедри Атрощенко підготував понад 2000 інженерів і наукових працівників, зокрема 95 спеціалістів для зарубіжних країн. Серед його учнів понад 60 кандидатів і 15 докторів наук. Під його науковим керівництвом здобули науковий ступінь кандидата наук інженери із Болгарії, В’єтнаму, Індії, Чехословаччини, Кореї.
Багато його учнів стали вченими, керівниками наукових закладів, організаторами хімічної промисловості. Василь Іванович мав рідкісний талант відкривати у людях творчі здібності. Його як одного із найталановитіших учених запрошували виступати з лекціями у вищі навчальні заклади СРСР: Київський, Одеський, Мінський, Тбіліський, Львівський, Пермський, Ташкентський політехнічні, Московський, Івановський хіміко-технологічні інститути.
Багатогранною була і громадська діяльність професора Атрощенка. Він був активним членом багатьох товариств, наукових рад, редколегій журналів. Працював заступником голови, а потім і головою Харківського обласного відділення Всесоюзного хімічного товариства імені Дмитра Менделєєва, одночасно він був членом центрального і республіканського правлінь цієї організації. За цю роботу його обрали почесним членом цього товариства.
Атрощенка обирали членом центральної ради Науково-технічного товариства СРСР, обласного правління товариства «Знання», заступником голови техніко-економічної ради Харківського раднаргоспу, головою секції хімічної технології Харківського наукового центру АН УРСР, членом обласного комітету захисту миру.
Багато уваги Василь Іванович приділяв виконанню обов’язків голови правління Харківського відділення товариства радянсько-французької дружби.
1973 року Атрощенко був учасником Всесоюзної наради працівників вищої освіти у Кремлі. Того ж року він брав участь у Всесвітньому конгресі миролюбних сил у Москві, де зустрічався з письменником Борисом Полевим і першою жінкою-космонавтом Валентиною Терешковою-Ніколаєвою.
Помер Василь Іванович Атрощенко 16 червня 1991 року у Харкові.
У 2000 році на базі кафедри хімічної технології неорганічних речовин, каталізу та екології Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» створено Молодіжний науково-технічний центр імені Василя Атрощенка. Мета центру — залучення школярів до наукової діяльності, поглиблення підготовки майбутніх абітурієнтів у галузі хімії та хімічної технології.