Родіон Якович Малиновський – радянський воєначальник і державний діяч. Полководець Великої Вітчизняної війни, Маршал Радянського Союзу (1944). Двічі Герой Радянського Союзу, Народний герой Югославії. Міністр оборони СРСР (1957-1967). Член ЦК КПРС (1956-1967).
Родіон Малиновський народився 10 листопада 1898 року в Одесі (Херсонська губернія Російської Імперії). В Російській Імператорській армії служив з 1914 року, учасник Першої світової війни. Воював з лютого 1916 року в складі російського експедиційного корпусу у Франції. Георгіївський кавалер.
Після повернення в Росію з Франції в 1919 році вступив до лав Червоної Армії. Воював з військами адмірала Колчака. Після закінчення Громадянської війни в грудні 1920 року закінчив школу молодшого начальницького складу. У 1930 році був призначений начальником штабу кавалерійського полку, потім служив в штабах Північно-Кавказького і Білоруського військових округів.
У січні 1934 року Малиновського призначили начальником штабу 3-го кавалерійського корпусу, в наступному році – помічником інспектора по кавалерії Білоруського військового округу. Добровольцем воював в Іспанії у 1937-1938 роках.
Потім викладав у Військовій академії імені М. В. Фрунзе. У березні 1941 року був призначений командиром 48-го стрілецького корпусу.
Знову на фронті від початку Великої Вітчизняної війни. З грудня 1941 по липень 1942 генерал Малиновський командував Південним фронтом, який намагався розгромити ворожу угруповання у Слов’янська та Артемівська, але просування 9-ї Армії фронту виявилося незначним. Радянським військам довелося залишити Донбас і відійти на рубіж річки Дон.
Після розформування Південного фронту Малиновський деякий час командував на Ставропольському напрямку Донський оперативною групою військ. Під час наступу німецької армії Гота з запеклими боями відходив до Ставрополя. З серпня по жовтень 1942 року Малиновський командував 66-й Армією, яка билася на північ від Сталінграда. У тому ж році, в жовтні – листопаді був заступником командувача Воронезьким фронтом. З листопада 1942 генерал командував 2-ї гвардійської Армією.
Заслуги командувача гвардійською армією були високо оцінені Ставкою Верховного Головнокомандування – в лютому 1943 року генерала Малиновського призначили командувачем Південним, а з березня того ж року – Південно-Західним фронтами. Війська Малиновського опинилися в центрі боїв за визволення Донбасу, Лівобережної і Правобережної України, протистоячи німецькій групі армій “А”.
Однією з найбільших операцій, підготовленої і проведеної полководцем Р.Я. Малиновським в роки Великої Вітчизняної війни, стала Запорізька. Війська фронту раптовим нічним штурмом оволоділи Запоріжжям – важливим вузлом оборони гітлерівців. Ця перемога багато в чому вирішила долю мелітопольського угруповання німецько-фашистських військ і сприяла ізоляції частин ворога на Кримському півострові.
Потім розгорнулися бої за подальше звільнення Правобережної України, де 3-му Українському фронту довелося діяти в тісній взаємодії з військами 2-го Українського фронту.
Навесні 1944 року фронт Малиновського успішно провів наступ в Північному Причорномор’ї, Березнеговато-Снігурівську та Одеську операції. Радянські війська форсували річку Південний Буг і звільнили великі портові міста Миколаїв і Одесу, батьківщину командувача фронтом.
У травні 1944 року Малиновського призначили командувачем 2-м Українським фронтом. Влітку цього ж року війська генерала спільно з 3-м Українським фронтом приховано від ворожого командування підготували і успішно провели Яссько-Кишинівську операцію. Її метою був розгром ворожих військ групи армій “Південна Україна”, звільнення Молдавії і виключення з війни Румунії, союзника гітлерівської Німеччини. Ця операція визнана однією з найблискучіших в ході Великої Вітчизняної війни і в полководницької біографії Р.Я. Малиновського – за неї він отримав в тому ж 1944 році звання маршала Радянського Союзу.
Війська 2-го і 3-го Українських фронтів у жовтні 1944 – лютому 1945 років успішно провели Будапештську операцію. Війська 2-го Українського фронту вели бої на підступах до Будапешту, а війська Малиновського безпосередньо за саме місто.
При оволодінні угорською столицею маршал Малиновський виявив себе як видатний полководець. 17 січня радянські війська розчленували ворожу оборону в Пешті на три частини. На наступний день майже 100-тисячне угрупування противника перестало існувати.
Настав заключний етап Великої Вітчизняної війни. Фронт маршала Малиновського остаточно розгромив ворожі сили на угорській території і в східній частині Австрії, а успішно проведена Віденська операція прискорила капітуляцію німецьких військ в Північній Італії.
Однак на цьому Друга світова війна для Маршала Радянського Союзу Р.Я. Малиновського не закінчилася. Незабаром полководець опинився на Далекому Сході.
Вимога трьох держав – Сполучених Штатів Америки, Великобританії та Китаю – від 26 липня 1945 року про беззастережну капітуляцію японських збройних сил була відхилено Японією.
З огляду на це, союзники звернулися до Радянського уряду з пропозицією включитися у війну проти японської агресії і тим скоротити терміни закінчення війни, скоротити кількість жертв і сприяти якнайшвидшому відновленню загального миру.
З 9 серпня Радянський Союз розпочав війну з Японією.
Для розгрому Квантунської армії Японії була задумана швидкоплинна стратегічна наступальна операція. До керівництва операцією Ставка Верховного Головнокомандування привернула велика кількість досвідчених воєначальників. Серед них був і Маршал Радянського Союзу Р.Я. Малиновський.
В ході радянсько-японської війни 1945 року маршал Малиновський командував військами Забайкальського фронту. Саме вони завдали головного удару в стратегічної наступальної Маньчжурської операції, яка завершилася повним розгромом і капітуляцією майже мільйонної японської Квантунської армії.
2 вересня на американському лінійному кораблі “Міссурі” відбулася офіційна церемонія підписання акта про беззастережну капітуляцію Японії. На цьому Друга світова війна завершилася.
За перемогу в радянсько-японській війні 1945 маршал Малиновський був удостоєний звання Героя Радянського Союзу і нагороджений орденом “Перемога”.
З 1956 року маршал Малиновський був першим заступником міністра оборони СРСР і головнокомандувачем Сухопутними військами. З 1957 року і до кінця життя – міністром оборони СРСР, змінивши на цій посаді маршала Г. К. Жукова.
Родіон Якович Малиновський щість разів обирався депутатом Верховної Ради СРСР. Автор мемуарів “Солдати Росії”. Ім’я радянського полководця було присвоєно Військової академії бронетанкових військ і гвардійської танкової дивізії.
Родіон Якович Малиновський помер 31 березня 1967 року в Москві. Похований біля Кремлівської стіни на Красній площі.