Лобановський Валерій Васильович – видатний радянський та український футболіст і тренер. Багаторічний наставник футбольної команди «Динамо» (Київ). Тричі був наставником збірної СРСР, з якою став віце-чемпіоном Європи 1988 року. Тренер збірної України. Майстер спорту СРСР. Нагороджений радянськими орденами «Знак Пошани» і Трудового Червоного Прапора. Заслужений тренер СРСР та України. Герой України.
Валерій Лобановський ародився 6 січня 1939 року у Києві в сім’ї робітника. ЙЙого батько працював на заводі. Навчався у київській школі № 319. Закінчив школу зі срібною медаллю. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту, де з частими перервами, академвідпустками і поновленнями вчився до 1964 року, коли сам написав прохання про відрахування з ВНЗ. Потім таки отримав вищу освіту — в Одеському політехнічному інституті.
Вихованець футбольної школи № 1 (від 1952 року) та футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві (від 1955 року). Перший тренер — Микола Чайка.
Грав за футбольну школу № 1 (1952-54 рр.) та київську ФШМ (1955-56 рр.). На майстрівському рівні виступав у складі київського «Динамо» (1957-64 рр.), в одеському «Чорноморці» (1965-66 рр.) і донецькому “Шахтарі” (1967-68 рр.). Зіграв 258 матчів, забив 71 м’яч. Чемпіон СРСР – 1961 р. та володар Кубка -1960 р. Був одним із кращих форвардів СРСР першої половини 60-х років. Індивідуально сильний, володів дріблінгом зі зміною ритму і напряму руху. Мав прицільний удар з лівої ноги, вміло грав головою. Ввійшов в історію як блискучий виконавець кутових ударів.
Головний тренер дніпропетровського «Дніпра» (1968-73 рр.), київського «Динамо» (1973-82, 84-90, 96-2002 рр.). Працював головним тренером зі збірними СРСР, Об’єднаних Арабських Еміратів, Кувейту та України.
Під керівництвом Валерія Лобановського київське «Динамо» 8 разів (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990) ставало чемпіоном СРСР та 5 разів (1997, 1998, 1999, 2000, 2001) чемпіоном України. Шестиразовий володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990). Тричі вигравав Кубок України (1998, 1999, 2000). Володар Кубка володарів кубка у 1975 і 1986 роках, а також Суперкубка УЕФА 1975 року.
Учнями Лобановського були Олег Блохін, Леонід Буряк, Анатолій Коньков, Володимир Веремеєв, Віктор Колотов, Володимир Безсонов, Олександр Заваров, Андрій Баль, Павло Яковенко, Олексій Михайличенко, Роман Шнейдерман, Микола Федоренко та багато інших талановитих футболістів.
Великий тренер-практик, який добився високих досягнень не тільки в СРСР і Україні, а й на міжнародній арені. В ньому поєднувалися тренерський талант і великі організаторські здібності.
Лобановський є автором книги «Нескінченний матч» (1989 р.).
Валерій Васильович Лобановський помер 13 травня 2002 року у Запоріжжі. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня. Посмертно нагороджений найвищим державним званням «Герой України» і Рубіновим Орденом УЄФА за внесок у розвиток футболу. У травні 2002 року ім’я Валерія Лобановського було присвоєно київському стадіону «Динамо». У 2003 році нагороджений орденом ФІФА «За заслуги» за значний вклад у розвиток світового футболу.